з другого боку

ПРИРОДНЕ й ШТУЧНЕ - опозиції, що характерні для змісту і наслідків свідомої цілеспрямованої діяльності людини в природі. Природним називають усе, що виникло, існує, змінюється без втручання людини, що не детерміноване людською діяльністю. Природне у цьому сенсі визначало довкілля людини, допоки суспільне природокористування не набувало універсального й глобального характеру, тобто утримувалося в межах т. зв. традиційного способу господарювання. За сучасних умов природне в досить широких, хоча і не абсолютних межах, виявляється неминуче втягнутим у сферу людської діяльності, а то й детермінується нею. Друга опозиція - штучне - стосується усього того, що є результатом пізнавально-творчої діяльності людини та матеріалізації її здобутків (напр., техніка), того, що становить людський витвір, предмет належності і продукування культури. З одного боку, зростання маси штучного в довкіллі є показником рівня розвитку цивілізації (у розумінні зростання людської могутності в природі). З другого боку, зміна в процесі вселюдського поступу пропорцій між П. і Ш. (масив другого швидко зростає, тоді як царина незайманої природи неухильно скорочується) набирає загрозливого характеру через підпорядкування природного штучному, що виявляється, зокрема, у зростанні темпів та обсягу забруднення екологічного середовища існування людства. Показником серйозності окресленої ситуації є подальше поглиблення екологічної кризи та деградації природного довкілля, виникнення непередбачуваних катастроф тощо.

1. n

1) частина; частка

2) участь (у роботі тощо); обов'язок, справа

3) том, частина книги; серія

4) звич. pl частина тіла, орган, член

5) роль; значення

6) бік, сторона

7) звич. pl край, місцевість

8) юр. сторона (у процесі)

9) pl здібності

10) група, фракція

11) амер. проділ (у волоссі)

12) муз. партія, голос

13) архт. 1/30 частина модуля

14) грам. форма, частина

2. adv

частково, почасти

3. v

1) розділяти, ділити на частини; відокремлювати

2) розділятися, відокремлюватися; роз'єднуватися

3) розлучати (ся), розставатися

4) рознімати, розбороняти

5) розчісувати на проділ (волосся)

6) відрізняти, виділяти

7) платити

8) умирати

9) мор. зриватися з якоря

* * *

1) частина, частка

2) участь ( у роботі); обов'язок, справа; зобов'язання

3) частина ( книги), том; серія

4) pl частина тіла, орган, член

5) роль ( актора); роль, значення

6) сторона ( у суперечці); сторона, аспект; юp. сторона (у процесі, угоді)

7) pl край, місцевість

8) pl; icт. здібності

9) cл. проділ у волоссі

10) гpaм. частина, форма

11) тex. деталь, частина

12) мyз. партія, голос

13) apxiт. 1/30 частина модуля

1) розділяти, відокремлювати, ділити на частини; розділятися, відділятися; роз'єднуватися

2) розлучати, роз'єднувати; ( часто from) розлучатися, розставатися

3) рознімати

4) розчісувати на проділ ( волосся)

5) вирізняти, відрізняти, виділяти ( що-небудь)

6) (часто from, with) розставатися ( з чим-небудь); платити

7) умирати

8) icт. ділити ( між ким-небудь)

9) мop. зриватися з якоря

1) знову; ще раз

2) з другого боку

3) крім того, до того ж

4) удвічі

5) заст. у відповідь

* * *

1) знову; ще раз

2) як вступне слово з іншого боку; до того ж, крім того

3) удвічі (про число, обсяг, відстань)

4) рідко у відповідь

5) у сполученнях

1. n

1) заперечення

2) кімната, що виходить на вулицю (в двокімнатному будинку)

2. adv

1) зовні, назовні

2) тільки, лише

3):

but just — тільки що

3. pron

хто б не, що б не

4. prep

крім, за винятком

5. conj

1) але, а, однак, проте

2) крім, за винятком

3) якби не, коли б не; як не; щоб не

* * *

1) вводить слова е речення, які суперечать або обмежують одне одного але, a, проте, однак; на початку речення часто вказує на перехід до нової теми

2) указує на виключення або обмеження крім, за винятком

3) (часто but that; після заперечення) щоб не; без того, щоб не; що

4) ( but that) якби не

5)

шотл. кімната у двокімнатному будинку, що виходить на вулицю,

шотл. зовнішній

шотл. зовні; назовні

1) навпаки

2) з другого боку; в іншому напрямі; у протилежному напрямі

* * *

1) навпаки

2) з іншого боку, в іншому напрямку

АСОЦІАЦІЯ (лат. associatio - об'єднання, від associo - з'єдную) - форма об'єднання людей для співпраці заради досягнення певної спільної мети. Цілі різних А. за змістом і спрямованістю відзначаються великим розмаїттям і можуть стосуватися як загальних проблем економічного, політичного, культурного характеру, так і досить вузьких, конкретних зацікавлень незначної кількості осіб. Визначальною ознакою А., як форми соціального об'єднання, є її добровільність Б. удь-яка А. утворюється на основі доброї волі осіб, які входять до її складу. Цей факт породжує ще дві чільні ознаки А. - активну позицію її членів у досягненні об'єднувальної мети цієї А. та реальну можливість продуктивного поєднання у належних до даної А. людей певних "інтелектуальних схем", або ідей, з індивідуальними вольовими зусиллями кожної окремішної особи. А., як соціальне явище та його філософське осмислення, додають певною мірою до перспективи практичного і теоретичного подолання альтернативи комунітаризму (наголошується момент колективного, спільного стосовно індивідуального) та антикомунітаризму (вважається пріоритетним щодо спільного індивідуальне, осібне). На рівні А. ця альтернатива значно послаблюється через сприйнятливість індивідуальної волі до розумно вибудованих ідей-цілей та, зворотним чином, завдяки здатності останніх до еволютивних змін (за змістом, системою аргументів, логікою та стилістикою їх викладу) з огляду на індивідуальні очікування та зусилля конкретних членів А. Взаємодоповняльність чинників волі та розуму створює умови для того, щоб окремішні індивіди спрямовували свої зусилля на досягнення спільних цілей. У загальнофілософському аспекті А., як соціально-організаційна одиниця, є своєрідним пунктом узгодження суперечності між єдністю та різноманітністю, втіленням у соціальних стосунках динамічно-конструктивної сторони плюралізму, орієнтованого на створення осередків єднання людей на підставі вільно обраних спільних цілей. Через урізноманітнення сфер локального вибору та діяльності відбувається згуртування, а не роз'єднання людей. З точки зору соціальної та політичної філософії, інститут А. є однією з характерних прикмет демократичного суспільства. Він слугує важливим соціальним механізмом врівноваження, з одного боку, тенденції адміністративноуправлінської централізації та, з другого боку - відцентрових сил, закладених у цілях та діяльності, які базуються на приватній ініціативі. На важливість вирішення цього питання у контексті науки управління вказували у XIX ст. фундатори соціальних та політико-філософських досліджень ролі А. у суспільстві Дж. Ст М. ілль та Токвіль. Висловлені ними ідеі є актуальними для умов будь-якого демократичного суспільства, особливо в період його становлення, зокрема для сучасного укр. суспільства. Мілль відзначав, що "вільні асоціації" облаштовують "практичний бік політичного виховання вільного народу", вводять окремішного індивіда у царину близьких йому спільних інтересів, допомагають долати егоїзм, притаманний ліберальній демократії. Токвіль також наголошував, що американці боролися з індивідуалізмом, зумовленим рівністю, за допомогою свободи і в такий спосіб його здолали. Для сучасної України конструктивний потенціал має ідея взаємовпливу між громадськими та політичними А. Громадські об'єднання створюють ґрунт для політичних А., останні ж сприяють розвиткові і вдосконаленню перших. Згідно з Токвілем, участь у політичних об'єднаннях слід розглядати як безкоштовну школу, де кожний громадянин спроможний вивчити "загальну теорію створення асоціацій". В історії теорій націоналізму до проблеми А. звертався Мацціні. Він розглядав А. як засіб прогресу, обопільно колективного й індивідуального, бо світ, на його думку, перебуває у пошуках не стільки матеріальної солідарності, як моральної єдності, що може базуватися "лише на асоціації рівних і вільних людей та націй".

ГЕРМЕНЕВТИКА ФІЛОСОФСЬКА - виникла і розвивалась, з одного боку, у річищі традиційної герменевтики (див. герменевтика) - як її відгалуження, з другого боку - Г.ф. є певним щаблем у процесі внутрішньої еволюції останньої, який суттєво оновлює і видозмінює її предметне поле. Спочатку Г. ф. розглядали як мистецтво тлумачення (ars interpretandi) текстів та інших проявів думки. Потреба у "культивації правильного тлумачення" виникла тоді, коли нашарування культури стародавнього світу ускладнили безпосереднє розуміння текстів, які вважалися зразковими. Після перших герменевтичних досліджень софістів і Аристотеля ("Про тлумачення") мистецтво інтерпретації набуває значної ваги й поширення. У наступні часи з'являються герменевтичні пояснення до тлумачення Біблії та спроби систематизації засобів, що уможливлюють і полегшують розуміння класичної та юридичної літератури. У Новий час термін "герменевтика" вперше вживає в 1629 - 1630 рр. страсбурзький філософ і теолог Даннгауер. На його думку, "загальна герменевтика" - це наука про засадничі принципи тлумачення письмових джерел із теології, правознавства й медицини. Формування Г.ф. відбувалося значною мірою як наслідок дослідження проблеми тлумачення у двох аспектах: 1) багатозначності знаків, 2) співвідношення тексту й буття. Універсалізація герменевтики, набуття нею філософського статусу здійснювалися завдяки поступовому усвідомленню щільного зв'язку цих двох аспектів і проблематизації методичного характеру герменевтики. Варіанти універсальної герменевтики, запропоновані Шляєрмахером іДильтеєм, містили ідею визначення смислу будьякого тексту в залежності від розуміння задуму автора, а не зв'язку між текстом і читачем. Г.ф. Гадамера відзначають: заперечення психологізму, властивого цим першим варіантам універсальної герменевтики, і наголошення на тому, що мова як комунікація є буттєвим простором зазначеного зв'язку. У праці Гадамера "Істина і метод. Основи філософської герменевтики" (1960) думку Гайдеггера про єдність розуміння із саморозумінням (буттям) інтерпретатора - т. зв. "герменевтичне коло" - узгоджено з думкою про мову як підставу "злиття горизонтів" тексту і читача. Отже, читання як своєрідна інтеракщя між текстом і інтерпретатором править тут за парадигму будьякого розуміння. Відмова від поняття "об'єктивного смислу", незалежного від цієї інтеракції, спонукає Гадамера критично поставитися до самого ідеалу методу в герменевтиці, оскільки поняття методу передбачає абстракцію об'єкта. Наголошуючи на тому, що герменевтика є насамперед практикою, Гадамер водночас підкреслює, що йому вдалося уникнути суб'єктивації смислу, притаманної попередній універсальній герменевтиці Г. оловний недолік останьої в тому, що вона опосередковувала "об'єктивний смисл" (у необхідності якого вона не сумнівалася) дослідженням авторського бачення смислу свого тексту, тобто дослідженням предмета, який принципово не об'єктивується. Г.ф. трактує комунікацію як традицію, чия мовна та історична природа забезпечує істинність розуміння. Існування в традиції як спосіб осягнення істини має, за Гадамером, структуру герменевтичного досвіду, що його як "досвід світу" він протиставляє "науковому досвіду", крізь призму якого дивилася на поняття істини попередня філософія. Досвід світу, утворений з істин філософії, мистецтва та історії, має історичний характер. Це означає, що старий досвід не просто усувається новим чи повторюється, він визначає спосіб засвоєння нового й також зазнає змін під його впливом. У цьому плані Гадамер обмірковує значення упереджень для розуміння. Істинність смислу як відповідність буттю не означає незалежність від напередвизначеного традицією, адже саме традиція є буттям, яке передує нашим актам рефлексії, бо ми самі завжди вже занурені в неї. Інтерпретація, що сягає істинного смислу, здійснюється в межах самовиявлення текстом умов існування свого смислу. Проте інтерпретація - не відтворення смислу, вміщеного автором у тексті, а саме творення смислу в зустрічі з текстом як "носієм" смислу (комунікація). Наше розуміння водночас експансивне й співвідносне, тобто спонтанність його смислотворної дії обмежена іманентною необхідністю тексту, що належить традиції і нашим передрозумінням. Тому істина скінченна, а ми завжди упереджені, хоч і не приречені підпорядковувати думку одним і тим самим упердженням. Навпаки, засвоєння нового смислу дозволяє не лише усвідомити умови його розуміння, що їх диктує традиція, а й висвітлити власні упередження, тобто краще зрозуміти себе. Незалежність від будь-яких упереджень є, на думку Гадамера, теж упередженням, до того ж, хибним. Втім, якщо розглядати ідеал неупередженого розуміння як засаду традиції Просвітництва, перед Гадамеровою герменевтикою постає проблема різноманітності й суперечливості традицій, що поновлює питання про істинність і вимагає нових роз'яснень щодо ототожнення традиції з буттям. До численних спроб обмежити гадамерівський історизм належать варіанти герменевтики Апеля, Габермаса й Рикера. Апель аналізує комунікацію, що уможливлює розуміння з точки зору виокремлення її трансцендентальних умов, тим самим повертаючись до метафізичного поняття буття. Габермас звертається до ідеї герменевтичного методу, який має сприяти усуненню перекручених форм комунікації. Рикер доповнює філософську герменевтику семіотичним аналізом і намагається в ній інтегрувати різні методи інтерпретації.

ІДЕОЛОГІЇ ПОЛІТИЧНІ - сукупність взаємопов'язаних ідей, символів та переконань, призначених об'єднувати людей задля спільних політичних цілей та дій Н. а відміну від ідеологій-світоглядів (див. ідеологія), І.п. з'явилися тільки в останні століття європейської історії - у т. зв. епоху Модерну. У їхньому виникненні вирішальну роль відіграли концепції політичної філософії. Уточнення поняття "І.п." пов'язане з дискусією щодо співвідношення між течіями політичної філософії та І.п., які на них ґрунтуються. І перші, і другі, як правило, позначають одними і тими ж термінами - "лібералізм", "консерватизм", "демократичний соціалізм" ("соціал-демократизм"), "націоналізм" тощо. Відмінність полягає в тому, що політична філософія - це теоретична діяльність: політичні філософи обдумують політичні ідеї (звідси - важлива роль критичної перевірки, раціональної аргументації тощо). На противагу цьому, в І.п. більшу роль відіграють переконання; вони націлені на те, щоб спонукати людей до дії, об'єднавши їх у відповідному політичному русі. Тож хоча джерелом І.п. є ті чи ті ідеї політичної філософії, ідеологи мусять спрощувати ідеї, застосовувати символи, метафори, а то й ритуали, аби впливати не тільки на розум, а й на почуття та уяву. В І.п. більшу роль відіграють ціннісні переконання (на противагу критичній перевірці) і тому вони схильні до догматизму. Крім того, І.п. мусять пристосовуватися до психічних особливостей тих, кого прагнуть об'єднати, - до їхніх соціальних та економічних потреб, до стереотипів їхнього мислення та поведінки. Чим вищим стає рівень політичної культури суспільства, зокрема інтелектуальної культури, тим більше І.п. мусять дбати про розширення елементів політичної філософії та політичної науки. Цей постійний взаємозв'язок і взаємодія течій політичної філософії з І.п. приводять до того, що перший крок на шляху виявлення особливостей тієї чи тієї І.п. полягає у з'ясуванні ідей тієї течії політичної філософії, на якій вона ґрунтується. Другий крок полягає у дослідженні того, як застосовують ці ідеї у практиці політичного руху. Зв'язок традиційних західних І.п. з відповідними течіями політичної філософії виявляється, зокрема, у тому, що перших та других об'єднують спільні теми обговорення, як то: поняття людини; цінність та істина; суспільство та історія; держава та політика. Відмінності між різними І.п. можуть мати за підставу - відмінності у розумінні людини, те, які цінності є найважливішими та яку ієрархію цінностей пропонує дана І.п., а також - як дана І.п. розуміє суспільство, історію, державу, політику (див. лібералізм, консерватизм, націоналізм, анархізм, комунізм). Для характеристики різних І.п. суттєвим є застосування епістемологічного виміру, що допомагає встановити ставлення даної ідеології до істини, тобто встановити міру її реалізму та раціоналізму. Одні із І.п. виявляють більшу міру реалізму, інші ж більшою мірою схильні до покладання на символи й метафори, до творення міфів, утопій і т.п В. тім, критика І.п. не може бути націлена на цілковите усунення ідеалів, міфів та утопій, адже вони є неодмінними складниками будь-якої культури. Вона може стосуватися, по-перше, того, які саме ідеали, міфи та утопії підтримують чи творять І.п., по-друге, способів їх здійснення. Так, ідеал чи утопія "царства свободи" в комунізмі сам по собі не викликає заперечень: критика його утопічності (нереалістичності) ґрунтується на доведенні того, що засоби досягнення цього ідеалу, які пропонує дана ідеологія, здатні утвердити тільки щось цілком протилежне. Сказане тут про роль цінностей та ідеалів в І.п. дозволяє глибше зрозуміти природу політико-ідеологічного дискурсу в демократичному суспільстві (у тоталітарному суспільстві цей дискурс, як правило, відсутній, якщо не брати до уваги певні суперечності всередині домінуючої І.п.). З одного боку, суперечка І.п., кожна із яких надає пріоритет якійсь одній цінності як найважливішій, покликана підтримувати деяку рівновагу цінностей. З другого боку, наголошення однієї цінності як найважливішої може ставити під загрозу утвердження інших цінностей: здійснення свободи може ставити під загрозу порядок (стабільність), перебільшений наголос на порядкові може підважувати свободу і т.д. Зусилля сучасних філософів зосереджені, по-перше, на тому, аби з'ясовувати ті, часто приховані, передумови ("пресупозиції"), які лежать в основі різних ідеологічних позицій, а, по-друге, на тому, щоб сформулювати деякі принципи етики спілкування, які б забезпечили цивілізований характер політико-ідеологічних суперечок: це приводить до застосування ідей герменевтики та комунікативної філософії.

ІНТЕРЕСИ людські - властиве людині відношення, що виражає позитивну чи негативну спрямованість її активності, діяльності, історичної творчості на пошук, вибір, використання або створення шляхів, засобів, способів, норм, соціальних інститутів, здатних задовольнити людські потреби. І.л., разом з потребами та цінностями, спонукаючи соціальний суб'єкт (особистість, групу, історичну спільноту, клас, націю, суспільство), виступають рушійною силою історичного процесу. Реалізація І.л. неможлива без їх усвідомлення, що відбувається в процесі постійного порівняння, співставлення життєвого становища певних індивідів, соціальних груп, історичних спільнот між собою. Місце і роль І.л. у процесі детермінації людської життєдіяльності зумовлене, з одного боку, тим, що задоволення потреб відбувається не тільки безпосередньо, а переважно опосередковано, через конкретно-історичні суспільні відносини. З другого боку, певна потреба може бути задоволена різними предметами (чи навпаки, один і той самий предмет може бути об'єктом кількох потреб) і, відповідно, розмаїттям способів, засобів, шляхів, які втілюються, у свою чергу, у різного роду інтересах - історичних, національних, соціальних, економічних, політичних, духовних та ін. І.л., як вибіркове ставлення до можливих способів та норм задоволення потреб, залежать не тільки від світоглядних переконань, ціннісних орієнтацій, а також від соціального становища, рівня та умов культурно-історичного розвитку соціального суб'єкта В. найбільш концентрованому вигляді переплетіння і зіткнення інтересів відбувається в сфері політики, бо саме в політичних інтересах втілюється узагальнене відношення носіїв інтересів до політичної влади, організаційно-управлінського, господарського, духовного життя суспільства. Історичний досвід засвідчує, що утвердження І. л., як правило, здійснюється у вигляді певних ідеологічних, морально-етичних концепцій, теорій, програм, які прагнуть надати інтересам даного соціального суб'єкта першочергового, а то й всезагального значення. Проте це не означає заперечення існування загальних І.л. у процесі історичного співжиття. Особливо гостро стоїть питання про їх врахування в умовах сучасної цивілізації, розвиток якої має не тільки позитивний, а й зворотний, тіньовий бік (екологічна й демографічна криза, роз'єднаність між людиною і природою, загроза нових війн, ризик самознищення людства та ін.). Класифікація І.л. може здійснюватися за допомогою таких критеріїв: за ступенем загальності (індивідуальні, групові, суспільні); за своєю спрямованістю (економічні, соціальні, політичні, духовні); за характером носія І. л. (особистісні, колективні, класові, національні, державні); за мірою усвідомлення (стихійні, теоретично обґрунтовані, програмні); за можливістю здійснення (реальні, ілюзорні, перспективні); по відношенню до традицій та тенденцій суспільно-історичного поступу (консервативні, прогресивні, реакційні) і т.ін. Результати вивчення І.л. соціальною філософією, іншими галузями гуманітарного пізнання впливають на ефективність політики держави, яка залежить від знаходження організаційно-управлінськими структурами оптимальної узгодженості індивідуальних, групових, суспільних І.л. в конкретних історичних умовах.

Лакатос, Імре (1922, Будапешт - 1974) - англ. філософ, історик науки, представник посщпозитивізму. Народився в Угорщині, брав участь в антифашистському опорі. В 1956 р. переїхав до Австрії, а потім до Великої Британії (1958), де викладав у Лондонській школі економіку. Протиставив неопозитивістським варіантам філософії науки сцієнтистської орієнтації, а також методу демаркації філософії і науки (див. Поппер) концепцію, в основі якої лежить ідея взаємодії конкуруючих науково-дослідницьких програм. їх структура включає два засадничих елементи: "жорстке ядро" та "захисний пояс". "Жорстке ядро" - відносно стабільне поєднання вихідних наукових та "метафізичних", тобто теоретико-філософських, принципів та припущень, "захисний пояс" - мінлива, динамічна сукупність допоміжних гіпотез, перегляд, уточнення і заміна яких мають зберегти "жорстке ядро" в тому разі, коли емпіричні факти науки вступають у протиріччя з науково-дослідницькою програмою. Становлення "зрілої" наукової теорії розглядається як процес заміни дослідницьких програм, які являють собою послідовність теорій, зв'язаних між собою. Неперервність у розвитку кожної програми регулюється правилами "позитивної" та "негативної" евристики. Перша формулює правила-рекомендації щодо подальших ефективних дослідницьких шляхів, друга окреслює дослідницькі шляхи, яких слід уникати. В подоланні догм філософії науки неопозитивізму результати Л.суперечливі. З одного боку,він дав більш глибоке, ніж Кун, розкриття історизму і динамізму науки, ввів у дослідницькі програми певні філософські ("метафізичні") положення як раціональні. З другого боку, реабілітація ролі філософії у Л. є частковою, оскільки філософія мислиться лише як компонент структури науки, а не як автономний і найбільш автентичний різновид філософського знання. Методологія Л. виявилася продуктивним засобом дослідження історії науки лише стосовно певних періодів її розвитку.

[br]

Осн. тв.: "Фальсифікація і методологія наукових дослідницьких програм" (1970); "Змінна логіка наукового відкриття" (1973).

1) (второй) другий. На -гой день - другого дня, на другий день. В -гой раз - удруге. [Зайшов він і вдруге і втретє]. С -гой стороны - з другого боку. Один за -гим (друг за другом) - один по однім, один за другим;

2) (иной) инший, инакший, иначий, (редко) другий. [Забув мене мій миленький, иншу полюбив. Шукайте собі вже инакшої куховарки (Крим.)]. В -гое время - иншим часом. В -гой раз - иншим (другим) разом. В -гое место - куди-инде. В -гом месте - де-инде, (реже) инде. [Ходім куди-инде. Шукай де-инде. В Жаботині родилася, инде не привикну (Чуб.)]. Другое запел - иншої (вже не тієї) співає. Это -гое дело - це инша річ [справа]. И тот и -гой, и то и -гое - і той і цей, і те й це (і це й те). Ни то, ни -гое - ні те, ні це (ні це, ні те).

* * *

1) ( иной) інший, дру́гий; диал. она́кий

2) (второй, следующий) дру́гий, насту́пний

3) (некоторый, какой-л. иной) і́нший

4) в знач. сущ. і́нший, -ого

1. adj

1) інший, додатковий; ще один

2) не той, інший

3) другий (з двох чи трьох)

2. adv

інакше, по-іншому

3. pron indef.

інший

* * *

1) ще ( один), додатковий, інший; ( any) other business поточні справи, різне ( у порядку денному)

2) інший, не той; колишній, минулий

3) другий, інший ( з двох або трьох)

4) у сполученні з iм. у мн. інші

5) iм.; pl ще, інші, решта ( щось подібне); інші, не ті (предмети, люди); фiлoc. протилежне

6) у сполученнях

1) квартал (-лу). [Оселя ворітьми виходила з другого боку кварталу на другу вулицю (Н.-Лев.)];

2) (четверть года) квартал (-ла).

* * *

простлать простеляти, простелити (-лю, -лиш), простилати, прослати (- стелю, -леш), простирати, простерти, про[роз]кидати, про[роз]кинути, (о мн.) попростеляти, попростилати що. [Неначе хто простелив од порога білий рушник (Неч.-Лев.). Простер їм на лаву простирало біле (Гн. I). Прокинувши на полу ряднину, лягла (Мирн.)]. Простланный - простелений, просланий, простертий, про[роз]кинутий. -ться - простелятися и стелитися, простелитися (-люся, -лишся), простилатися, слатися (стелюся, стелешся), прослатися, послатися, простягатися, простягтися, бути простеленим, посланим. [Острів простелився на морі, як старий гобелен (Коц.). З другого боку простягався степ (Грінч.). Шлях слався степом у село].

* * *

несов.; сов. - простл`ать и простел`ить

другий, протилежний Кб.; ӧтэдэн з другого боку М; сексендэн ӧтэси заамет сыхлет дэйор життя після вісімдесяти вважає важким тягарем Г.

1. бік, сторона, край; анам йандан з боку моєї матері СЛ; анамдан йаны папу / хартана мій дід / бабуся по матері НБЄ; баба йандан з батькового боку, по батькові СЛ; не йаның ағырмай, о йаныңа йат який бік у тебе не болить, на той бік і лягай СЛ; эм т'елин дэ йаны, эм т'ийев дэ йаны і сторона наречено ї, і женихова сторона Б; хыз да йандан йенд'елер старші невістки з боку дівчини СЛ; бар йанда скрізь, в усіх краях СБФ; бир йан хойма картозун не носи картуза набакир У; бир йаны — дағ по один бік — ліс К; этлери бир йанна, хамуру да бир йанна м'ясо з вареників окремо, варяниці окремо Б; бир йанына севиндилер ве бир йанына хекмет этэрлер иди з одного боку, вони раділи, а з другого — дивувалися Кб.; не йандан звідки О; архадан о йана т'итти поїхав на той бік гори Г; о йаннара в тих краях Г; о йана айляныйляр, бийана айляныйляр звертаються туди, звертаються сюди Г; о йана бийана / бйана К / СГ, о йанна бийанна У туди-сюди; о йандан з того боку СГ; ӧзен о йандан з того боку річки К; бири тарамаан о йандан, бири бийандан один з того боку яру, другий з цього боку Г; оң йан лице, правий бік СМ; тэрс йан зворот СМ; у йана туди СБ; бар у йанда піди туди СБ; эр бир йанын тӱзетий поправляє зусібіч СМ.

2. сл. ім. поряд, біля, у, до, від; йан (ы) ма біля мене, до мене; йарым чувал ашуғум бар эди меним йаныма у мене було півчувала бабок СБ; шаатым йанма свідок біля мене П; йаныма отруй живе зі мною Б; бизим йанымызға до нас ВН; йанымызға сойайляр заріжуть перед нами ВН; йан (ы) на біля нього, до нього; йол йанына при дорозі, край шляху СБ; хайсы хызыың йанна у якої з дочок СБ; барды йанна підійшов до нього ВН; бабамын йанна отур- жити з батьками П; дэңиз йанна отурду він сидів біля моря П; йанна туруй хайых біля нього стоїть човен СМ; т'етэй ӧзӱ йанна іде своєю дорогою СМ; шааты да йанна і свідок при ньому СМ; йанына алып т'етме до нього не підходь У; кӧпеклерини алый йанна бере з собою своїх собак Г; варий кӧпӱр йанна підходить до мосту СГ; сарпелер йанна біля скирт К; эв йанна до хати, в бік хати СГ; хапуун йанна біля воріт СК; босағанын йанында кӧше бир сандух бар у кутку біля порогу якась скриня СМ; хуйунун йанында біля колодязя Г; оон эв йанындан т'етий дэ, йырлап т'етийлер она тӱркӱ ідучи повз її хату, співають їй пісень У; йаныңа йендең йохтур невістки твоєї в тебе немає У; йа бу оланы нечӱ йӱрӱтӱйсӱ йаныныза? а навіщо тягаєш за собою цього хлопця? Г; … йан ол- спостерігати Г; эр кӧренлер йан олур усі, хто побачать, спостерігатимуть Г; дӱльбер, бахчиңе варайдым, бойуңа эр йан олайдым красуне, я хотів би піти до твого саду, роздивитися, яка ти Кам.

ПАТРИСТИКА ( від лат. pater - батько, отець) - теологічний та історико-філософський термін, що позначає континуум вчень "отців церкви" - теологів, філософів, письменників-полемістів у добу від І ст. (започаткування Апостольської церкви) по VIII ст. (виникнення схоластики). П. складається в умовах кризи античної цивілізації. Як теологічна і філософська течія, вона була спрямована на обстоювання ідентичності християнства; філософія Платона й Аристотеля (меншою мірою), стоїцизму та неоплатонізму (головним чином) утворили філософське підґрунтя П. Переважна більшість теологічних проблем розглядається в П. крізь призму філософських понять; крім ідеї одкровення, що становить той фактор, який виразно відмежовує П. від вільного філософування Античності. Назагал різке протиставлення віри й розуму не характерне для П. (за винятком Тертулліана), яка, з одного боку, використовує філософське умоспоглядання для тлумачення біблійних текстів, а з другого - авторитетом останніх підкріплює логічно-дискурсивну форму розмислів над теологічними проблемами. Найважливішими серед них були: 1) тринітарна проблема - про співвідношення іпостасей Отця, Сина і Духа Святого; 2) проблема боговтілення, або христологічна (про співвідношення божественного і людського в Синові Божому), і пов'язана з нею низка питань патристичної антропології (напр., гріховності плоті, безсмертя душі та ін.); 3) співвідношення свободи і Божої благодаті; віри і розуму, або "істин одкровення" й "істин знання"; 4) космологічна, котра, з одного боку, впліталась у християнську теоонтологію (ідея творіння), а з другого - легітимувалася християнською антропологією або аксіологією (ідеєю спасіння), що органічно пов'язані з христологією. Ці проблеми надалі успадковуються католицькою і візантійською схоластикою, напр., на сході христологічна полеміка продовжується в іконоборчих (VI - IX ст.) і паламістських (XIV ст.) суперечках, а на заході августино-пелагіанська полеміка щодо співвідношення свободи волі і благодаті суттєво позначилася на суперечці Лютера й Еразма Роттердамського, по тому продовжилася в антилютеранстві, янсенізмі, пильнуваннях єзуїтів. Початковий період Π. (І - III ст.) пов'язаний із діяльністю "апостольських отців" (Климента Римського, Ігнація з Антіохії, Полікарпа зі Смирни) та "отців-апологетів" (Аристид, Юстин, Таціан - в ареалі грецьк. мови, Мінуцій Фелікс, Тертулліан, Кіпріан, Арнобій, Лактанцій - в ареалі поширення латини). Апологетична література вирізняється суперечливим ставленням до античної культури: з одного боку - неприйняття та різке відмежування на підставі визнання найвищого авторитету Одкровення, з іншого - шанобливість до грецьк. освіченості, філософії й риторики. Йерші спроби систематизації християнства в П. відбуваються у філософів Александрійської школи. Климент Александрійський (150 - 215) не лише прагнув до синтезу еллінської культури і християнської віри, а й інтерпретував християнство як просвітницьке вчення, що долає язичництво, звільняє від страху й дарує внутрішню незалежність. Твір Оригена "Про начала" є першим досвідом систематизації християнської догматики. Розвиваючи алегоричний метод Філона, він закладає основи християнської екзегетики. В IV - V ст. побудоване на полеміці фрагментарне філософування апологетів і перші спроби систематизації християнства александрійців змінюються на послідовне обґрунтування церковної доктрини. До чільних постатей у реалізації цієї справи належали представники Каппадокійської школи - Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ниський, а також Псевдо-Діонісій Ареопагіт та Августин Блаженний. Каппадакійці боролися з аріанством і виступали за об'єднання церкви, а в обґрунтуванні теологічних положень використовували методи платонівської діалектики. Зокрема, саме у такий спосіб Василій Великий доводив перевагу християнської віри над античною філософією, пропонуючи шлях узгодження "натуральної правди" зі Св. Письмом, а у своєму "Шестидневі" розробив засади християнської космології. Найбільш послідовну й обґрунтовану систематизацію християнського віровчення у боротьбі з аріанством, маніхейством і пелагіанством здійснив Августин. Заключна стадія П. характеризується стабілізацією догми і теологічною кодифікацією "наук", передусім на лат. заході - це Боецій (на сході - Леонтій), і появою праць Дамаскіна, котрі разом із працями Боеція віщували зорю схоластики.

МИСТЕЦТВО - знаково-семіотична галузь людської культури, яка, на відміну від інших засобів комунікації, позначена намаганням у всіх своїх повідомленнях поєднати відтворювану у цій галузі конкретність світу з тими чи тими його узагальненими сенсами. Будь-який мистецький, у широкому значенні, текст обов'язково надає конкретності універсального характеру, що і є основною ознакою художнього образу як головного будівельного матеріалу у М. Художній образ - особливий знаковий сколок зі світової - природної чи людської - дійсності, який унікальним чином органічно поєднує той чи той її фрагмент з універсальними значеннями. Відповідним чином мистецький твір у всьому часовому діапазоні художньої творчості постає передовсім як особливий інформаційний процес надзвичайної смислової місткості. М. - комунікація, у якій повідомленням є текст у повному своєму знаково-семіотичному складі, внаслідок чого це повідомлення набуває інформаційної ваги, по суті, незрівнянної з усіма іншими семіотичними інструментами культури. Фундаментальна риса М. - орієнтація на конкретність світу у її зв'язку з утвердженими чи утверджуваними культурою стратегемами останнього - і визначає надзвичайну тривкість мистецької діяльності у всьому часі і просторі людської історії від давнини до сучасності. Проте різні епохи цієї історії необхідно дають і різні форми М., хоча й зберігають вказану його фундаментальну рису. Так, "досучасне" М., від архаїки до початку Нового часу, обов'язково переплітається з іншими галузями ідеологічної діяльності тогочасної людини - від релігії аж до правничої сфери, відтворюючи передовсім світогляд великих спільнот-колективів тих епох В. ідповідним чином таке М. позначене ослабленою авторською індивідуальністю або навіть її повною відсутністю І. сторія того М. постає насамперед як його поступова, але неухильна емансипація від згаданих інших галузей культурно-семіотичного Всесвіту і паралельно від обов'язково надособистого бачення світу, притаманного тій добі. Від часів європейського і цілої серії азійських "ренесансів" М. починає орієнтуватися вже на підкреслено індивідуальний, "авторський" погляд на дійсність. Відтак головною семантикою М. стає сама ця дійсність, уже позбавлена попередніх надособистих, колективно-міфологічних інтерпретацій. Отож, якщо раніше М. відтворювало "світогляд", то віднині - сам світ у всій його проблематичності і незавершеності. Уся мистецька сума Нового часу постає як безнастанне побільшення у ньому, з одного боку, індивідуальної авторської ініціативи, аж до злободенної постмодерністської ексцентрики, а з другого, тих чи тих художніх способів до відтворення віднині плинного, принципово незавершеного, "гераклітівського" світового процесу. М. відповідно віддзеркалює і цей процес, і авторську особистість у ньому. Вже на порозі Нового часу, а особливо у розпалі романтизму, до мистецької семантики і взагалі поетики невід'ємно ввійшла і та велика народно-колективна особистість, до якої належить той чи той митець. Це надає усім подальшим мистецьким формам відповідної національної забарвленості, котра у своїй своєрідності особливим чином уточнює як авторику особистісно художника, так і характер, типологію відтворюваного ним світу. Характерно, що саме в час романтизму здіймається полеміка довкола гіпотетичної прийдешності М., яка у певних своїх крайнощах (Гегель) доходить до сумнівів у самій можливості такої прийдешності - у зв'язку з бурхливим загальним розвитком людського семіозису, - особливо у напрямі абстрактної інформації. Проте ці песимістичні прогнози, зважаючи на інтенсивну мистецьку продуктивність сучасності, все ж таки не справдилися Р. азом з тим М. Нового часу від барокової доби і далі доволі різко диференціювалося на "авторське" і на "масове", які наразі перебувають у безсумнівному, незрідка тяжкому конфлікті. Не виключено, що цей доволі драматичний поділ сучасної мистецької праці зумовлений неуникною необхідністю, з одного боку, відтворення особистісного багатства новоєвропейської цивілізації, а з другого, фіксації загалом сталих і доволі елементарних світоглядів великих людських мас у ній, що з'явилися на історичному обрії "насамкінець" Нового часу.

нахаживаться, найтись

I. 1) (стр. з.) знаходитися (в песнях и знаходжатися), бути знаходженим, знайденим, познаходженим и т. п.; срв.

I. Находить. [Кістки тії знаходжено дуже глибоко під землею (Л. Укр.)]. Встарину тут -вались клады - за старих часів тут знаходжено скарби. Широта места -дится по высоте солнца - широту місця (місцевости) визначають (реже: відшукують) за висотою сонця. Всё -дено в наилучшем порядке - все знайдено в найкращому порядку. Виновный не -ден - винуватого (винного) не знайдено (не викрито, не знайшли, не викрили). При обыске -дены компрометирующие документы - під час трусу знайдено (витрушено, викрито) компромітовні документи. Не -ден способ полного обесцвечивания тканей - не знайдено способу (спосіб) цілковитого знебарвлювання тканин (обычнее: зовсім или цілком знебарвлювати тканини);

2) (возвр. з.) знаходитися (в песнях и знаходжатися), знайтися, находитися (в песнях и находжатися), знайтися, (о мног.) по(з)находитися; специальнее: (-диться вновь) віднаходитися, віднайтися; (отыскиваться) відшукуватися, відшукатися, (о мног.) повідшукуватися; (выискиваться, сыскиваться, как исключение) вийматися, ви(й)нятися, обиратися, обібратися и обратися, (с трудом, диал.) вирискатися; (встречаться, попадаться, случаться) траплятися, трапитися, нагоджатися, нагодитися, вибиратися, вибратися; (быть) бути, (существовать) існувати. [Побить, то й аби-хто знайдеться (Номис). Як ножем пробито, то знайдуться ліки (Чуб. V). Вслуговують їм слуги, - от пани в нас такі знаходяться! (М. Вовч.). Може найдеться дівоче серце, карі очі (Шевч.). Познаходилися такі жінки, що бачили, як він цілував її (Грінч.). Усе познаходилося, що в їх покрадено (Чернігівщ.). «Чи понаходились-же коні?» - «Понаходились» (Київщ.). На цілий світ винявся один такий дід (Кониськ.). Винявся там такий чоловік, що за вбогих людей обставав (Грінч.). Треба тільки, щоб вийнявся енергійний ініціятор (Грінч.). Такі пішли дощі, що й дня не винялося погожого (Грінч.). Обібрався такий-то хазяїн (Драг.). Нехай між вами обереться хто сміливий та піде вночі на грішну могилу (Г. Барв.). Десь вирискався миршавий чоловічок (Мирний). Моя дочка удовиця, їй люди трапляються; не сьогодні- завтра хтось посватає (Коцюб.). (Хотіли) затримати (німку), поки нагодиться французка (Л. Укр.). Якщо не нагодиться нічого (служби), він буде змушений узяти з її грошей (Кінець Неволі). Як тільки було вибереться у його слободна година (Сим.)]. Виновный -шёлся - винуватий (винний) знайшовся, -ого знайдено (викрито). Не -дётся ли у вас листа бумаги? - чи нема(є) (не буде, не знайдеться) у вас (чи не маєте ви) аркуша паперу? В мире такого другого не -дётся - у (на) (всьому) світі такого другого не знайдеться, світ його (такого, такого другого) не покаже. [Удавав із себе такого лютого звіряку, що його і світ не покаже (Яворн.)]. Вот -шёлся приятель! - от знайшовся приятель! Вишь, какой -шёлся! - ач який ви(й)нявся (вирискався, обібрався, вибрався)! [Чи ти бач, який багатир винявся! (Грінч.)];

3) -диться (не теряться) - добирати, добрати розуму, давати (знаходити), дати (знайти) собі раду, (догадываться) догадуватися, догадатися, (выпутываться) викручуватися, викрутитися, (не растеряться) не втратити (не втеряти) розуму, не збентежитися, не сторопіти, не стерятися. [Не стерявсь: добрав розуму (Полтавщ.). Він дасть собі раду: бував у бувальцях (Харківщ.). Догадавсь, що робити (Київщ.). Не стерявся і так все розпояснив, що по його сталося (Сл. Ум.)]. Его не озадачишь, всегда -дётся - його не зіб'єш з пантелику (не спантеличиш), завжди дасть собі раду (викрутиться или знатиме, що робити). Он везде - дётся - він скрізь (в усьому) дасть собі раду (знатиме, що робити), він з усього викрутиться. Он ловко -шёлся, ответил хорошо - він спритно викрутився, відказав добре; він не збентежився (не сторопів, не стерявсь) і добре (дотепно, метко) відказав. Он -шёлся и отвечал ему сейчас же - він дав собі раду (не збентежився, не сторопів, не стерявся) і відказав йому негайно. Он -шёлся и умел выпутаться из затруднения - він дав собі раду (не збентежився, не сторопів) і зумів виплутатися (виборсатися) із скрутного становища. Не -шёлся, что сказать - не знайшов (не добрав розуму, не догадався), що сказати; збентежився (сторопів, стерявсь) і не зміг нічого сказати; він не здобувся на слово (Крим.);

4) -диться (только несов.) - а) (быть, пребывать) бути (сов. пробути, многокр. бувати), перебувати (сов. перебути), пробувати (сов. пробути), (в просторечии редко, в научном языке обычно), знаходитися, (иметь жилище, обитать) домувати, (жить) жити, (зап.) мешкати, (обретаться) обертатися, (редко) повертатися, поводитися, матися, (зап.) мешкати, промешкати, (постоянно быть, не покидать) держатися, (помещаться, содержаться) міститися; (на складе: об имуществе, товарах) бути, перебувати, лежати; (стоять) стояти, (лежать) лежати, (сидеть) сидіти, (висеть) висіти и т. п.; срв. Быть. [Якийсь час він лежав долілиць, дивуючись, де він (где он -дится) і що з ним скоїлось (Країна Сліпих). Конон завжди був при господі, Грицько при складі (Сл. Ум.). Де тепер (перебуває, пробуває) ваш брат? (Київ). Де він тепер може перебувати? (Крим.). За капіталізму все перебуває в руках буржуазії (Азб. Комун.). Робітники й капіталісти перебувають зовсім не в однакових умовах (Азб. Комун.). Як тяжко на безвідді рибі пробувати, так тяжко на чужині безрідному пробувати (Метл.). Дунканів син пробуває в святого Едуарда (Куліш). Для того проживав Квітка в манастиреві, щоб ближче знаходитись коло дома божого (Куліш). З актових книгах знаходиться такий цікавий документ (Україна). Матрона римська у тюрмі домує! (Л. Укр.). Стах бере за розум і чесноту мого пана, коли такі тарантули отрутні домують вкупі з ним (Л. Укр.). Він там у Пісках мешкає (Мирний). Не раз у хаті обертався тоді його лакей (Крим.). Мирові переговори обертаються поки-що в стадії підготовчій (Н. Рада). Вона сама, одним одна душею, буде повертатися у такому великому городі (Квітка). Знає, де він поводиться (Квітка). А третя (частина війська) де ся має? (Ант.-Драг.). Порубаний, на рани смертельнії знемагає, а коло його джура Ярема промешкає (Ант.-Драг.). Зимою риба держиться на дні (Сл. Гр.). Напросто Лаговського містився за столом консул (Крим.). Право на кінці меча міститься (Вороний). В цих збірниках містились коротенькі оповідання (Рада). Цукор лежить у коморі (Київ). З одного боку рядка стояла дата (Остр. Скарбів). Він углядів, що лежить біля долішньої межі снігів (Країна Сліпих)]. -ться в бегах - см. Бег 2. -ться в бедности - жити (перебувати) в (при) злиднях (убого, при вбозстві), (образно) (голодні) злидні годувати. -ться в беспамятстве - бути непритомним. -ться в ведении, подчинении чьём - бути (перебувати) у віданні чиєму, у волі чиїй (під орудою чиєю), підлягати кому, чому. [Академія Наук перебуває в безпосередньому віданню верховної влади (Стат. Ак. Н.)]. -ться вне себя от чего - (аж) нетямитися (сов. нестямитися) з чого. -ться дома - бути вдома, (домовничать) домувати. [Наша пані домує, вечеряти готує (Чуб. III)]. -ться в заблуждении - помилятися, мати помилкову думку, бути омиленим. [Чи справді я вирвалася на волю, чи може я тільки омилена? (Кониськ.)]. -ться в (полной) зависимости от кого, чего - бути (перебувати) в цілковитій залежності, (цілком) залежати від кого, від чого. -ться в добром здоровьи - бути живим-здоровим (фам. в доброму здоров'ячку), матися добре, почувати себе добре. -ться в опасности - бути (перебувати) в небезпеці (під небезпекою). Он -дится в опасности - він у небезпеці, йому загрожує небезпека. -ться в затруднении (в затруднительном положении) - бути в скрутному становищі, бути заклопотаному (в клопоті), (редко) стояти зле, (безл.) комусь клопіт, (шутл.) непереливки (доводитися) кому. [В його природне щастя, що тебе поборе, хоч як-би зле стояв він (Куліш). Тепер я в клопоті (мені клопіт): що-ж далі діяти (Звин.). Заморгав очима, як завжди, коли доводилося непереливки (Корол.)]. -ться на пользовании в лечебном заведении - перебувати на лікуванні - (лікуватися; зап. куруватися) в лікарні. -ться в равновесии с чем - мати рівновагу (рівноважитися) з чим. -ться в верных руках - бути (перебувати) в певних (вірних, надійних) руках. -ться в связи с чем - бути зв'язаним (пов'язаним) з чим, бути (перебувати, стояти) в зв'язку з чим. [З оцим семітським коренем чи не перебуває часом в етимологічному зв'язку слов'янське «хмара»? (Крим.)]. -ться на службе - бути (перебувати, пробувати) на службі; (служить) служити. -ться в соответствии с чем - відповідати чому. [Прискорений темп поезій Олеся відповідає подіям гарячого часу (Рада)]. -ться на сохранении - бути на схові (на схованці), переховуватися. -ться в тревоге - бути (перебувати) в тривозі. -ться при этом, при том - бути при цьому, при тому. Рука его -лась на столе - рука його лежала на столі. Его имя не -дится в списке - його ім'я нема(є) в спискові, його ім'я не стоїть у спискові. Он -дится за границей - він (перебуває, пробуває, живе) за кордоном. Если -дутся желающие - якщо знайдуться (будуть, трапляться) охочі. -дятся люди, осмеливающиеся мечтать - є (існують, трапляються, знаходяться) люди, що з[на]важуються мріяти; б) (о местоположении) бути, міститися, (только о географ.) знаходитися, (лежать) лежати, розлягтися (в прош. вр. глагола), (стоять) стояти; (простираться) простягатися (сов. простягтися), стелитися, простелятися (сов. простелитися) (-люся, -лишся), простилатися (сов. прослатися (-стелюся, -стелешся)); срв. Лежать 4. [Навпроти його каюти була комора (Кінець Неволі). В поперечній стіні будинку були двері (Олм. Примха). Навпроти будинку містилася (стояла) стайня (Київщ.). Насподі гортани міститься персневий хрящ (М. Калин.). Квартира містилася в найнижчому поверсі (Крим.). Ця установа (міститься) в Київі (Київ). Основа лежить під самим Харковом (Куліш). Склепіння лежало глибоко під поверхнею землі (Едґ. По). Подався до їдальні, що лежала в кідьканадцятьох кроках (В. Гжицьк.). Де наше село? - а їдьте просто шляхом, доїдете до ставу - то наше село розляглося понад ставом (Звин.). Одна з подовжніх стін будинку стояла просто воріт огорожі (Олм. Примха). Перед ґанком стелився моріжок (Київщ.)]. Остров Мадагаскар -дится вблизи восточного берега Африки - острів Мадаґаскар (знаходиться или лежить) близько східнього берега Африки. Город -дится на берегу реки - місто лежить (розляглося, розгорнулося) над рікою. Между Африкой и Южной Америкой -дится Атлантический океан - (по)між Африкою й Америкою простягається (простягся) Атлантійський океан. Находясь - бувши (многокр. буваючи), перебуваючи, пробуваючи и т. п. [Пробуваючи на службі (Н.-Лев.)]. Находящийся, Находившийся - що є (перебуває, пробуває и т. п.), що був (перебував, пробував и т. п.), (-щийся ещё) сущий. [До всіх земляків, на Україні сущих (Шевч.)]. -щийся близко - близький, поблизький. -щийся вверху, внизу - горішній, долішній. -щийся далее - дальший. [Сіра мряка, що залягла дальшу, безлісну долину (Франко)]. -щийся на таком-то расстоянии от чего - далекий на стільки то від чого. [Одно моє поле далеке від другого на гонів двоє (Звин.)]. -щийся вне себя от чего - нестямний з чого. -щийся на учёте - обліковий; см. ещё Состоящий (под Состоять).

II. Находиться - см. II. Нахаживаться 2.

* * *

1) знахо́дитися, -джуся, -дишся, знайти́ся, -йдуся, -йдешся и мног. познахо́дитися, находитися, найтися и мног. понахо́дитися; ( выявляться вновь) віднахо́дитися, віднайти́ся; сов. ви́рискатися; ( случаться) трапля́тися, трапи́тися, -плюся, -пишся

2) (перен.: не теряться) зна́хо́ди́ти́ (-джу, -диш) собі́ ра́ду, знайти́ (-йду́, -йдеш) собі́ ра́ду, давати (даю, даєш) собі раду, дати (дам, даси) собі раду, добирати розуму, добрати и дібрати (доберу, добереш) розуму, не розгублюватися, -лююся, -люєшся, не розгубитися, -гублюся, -губишся; сов. прибрати

3) (несов.: быть) бути (буду, будеш), сов. пробути; ( пребывать) перебувати, пробувати; (вращаться среди кого-л.) повертатися, обертатися; (иметь место: иметь определенное географическое положение) знаходитися; ( помещаться), міститися (міщуся, містишся), розташовуватися, -шовуюся, -шовуєшся; ( лежать) лежати; ( стоять) стояти

4) (сов.: в составном сказ. - оказаться) виявитися, -влюся, -вишся; ( быть) бути

5) страд. несов. знаходитися, находитися; віднаходитися; відкриватися; винаходитися; витрушуватися, -шується

Паскаль, Блез (1623, Клермон-Ферран - 1662) - франц. філософ, математик, фізик. Отримав домашню освіту. В житті та творчості П. чітко вирізняється два періоди: 1)дот.зв. "другого навернення" (ніч 23/24.XI.1654) і 2) після нього. П. першого періоду - геній науки, другого - ще й "геній християнства" (Шатобріан), релігійний мислитель. Стояв на порозі відкриття інтеграційного та диференційного числення ("Нариси про конічні перетини", 1639; "Трактат про арифметичний трикутник", 1654; 6 трактатів з проблем циклоїди, 1658 - 1659 та ін.). Уґрунтував основи класичної гідростатики ("Нові досліди щодо пустоти", 1647 та ін.). Сконструював лічильну ("арифметичну") машину. Зазнав впливу творів Янсенія та янсеністів ("перше навернення", 1648); а в 1654 р. відбулося друге навернення - "вогняне хрещення" (перебування більше двох годин у стані екстатичного осяяння). За П., Бог - це не бог філософів і вчених, а персональний (особистісний) Бог Біблії, Євангелій; позарелігійне, світське ("мирське") життя є боговідступництвом. У 1655 р. приєднався до подвижників-самітників Пор-Рояля - групи філософів, логіків і теологів, осередком діяльності яких стало розташоване поблизу Парижа абатство Пор-Рояль; інтелектуальні підвалини осередку становило вчення Янсенія (див. Пор-Рояля логіка). Наприкінці 1655 р. П. був звинувачений у єресі та осуджений. Арно - чільна постать осередку Пор-Рояля В. ідповіддю П. на цю подію були 18 листів ("Провінціали, або Листи провінціала"), у яких він виступав із роз'ясненнями та став на захист поглядів, що їх сповідували прихильники Арно. Від цього часу П. зосередив свої творчі зусилля на обстоюванні християнської віри. Його розмисли з цього питання були посмертно опубліковані у "Думках про релігію". У центрі уваги П. - Бог, Христос, людина. Становище людини у світі П. оцінював як "нестерпне", адже вона не в змозі ані раціонально обґрунтувати свої переконання, ані цілковито капітулювати перед скептицизмом. Славнозвісний вислів П. щодо людини - "очерет, який мислить" містив, з одного боку, думку про велич людини, перевагу людського індивіда над універсумом через наявність свідомості, а з другого - цей же індивід є "ніщота" і безугавна суперечність. Раціонального виходу з цієї суперечності немає; він - на шляху віри Л. юдина, за П., "впала зі свого місця", але може і мусить піднятися. Розрізняв у людині "дві природи": залишок першопочаткової, "величної" та такої, що нас уярмлює, "ушкодженої гріхом". Перша єднає з Богом, друга відокремлює. П. вчив дослухатися до серця; саме воно "чує Бога"; в ідеалі - розумом ми доводимо лише те, що відчуваємо у серці Н. авіть для глибоко гріховної людини, неспроможної повірити у Бога, його присутність доводить існування у світі Божої милості і благодаті. У соціальних стосунках, за П., домінує сила, а не справедливість. Людський загал легковірний і нерозсудливий, тому довіряє владі, яка цим користується задля власних інтересів. Але на народ не потрібно тиснути, аби в чомусь переконати, інакше постає загроза громадянських воєн ("найгіршої із бід"). В управлінні вважав за вірогідне поєднання "імперії розуму" та "імперії влади", підтвердженням чого вбачав владарювання Христини Шведської.

[br]

Осн. тв.: "Трактат про конічні перетини" (1640); "Бесіди із м. Де Сасі про Епікура та Монтеня" (1645); "Нові дослідження стосовно пустоти" (1647); "Листи провінціала" (1656 - 1657); "Про геометричний розум" (1658); " Думки про релігію"(1669).